Сторінка психолога
Психолог допоможе Вам у спілкуванні з дитиною, розкриє нові грані її характеру. допоможе малюкові стати впевненішим у власних силах, дружелюбним і життєрадісним.
Основні напрями роботи: Психологічна просвіта, консультування, діагностика.
Діагностична робота - це психологічне обстеження дітей для виявлення рівня розвитку або причин, які гальмують цей розвиток і навчання.
Корекційно-розвиваюча робота. Напрямок роботи психолога найбільш складний і відповідальний, тому що містить в собі широкий спектр форм і методів. Це індивідуальні та групові заняття, робота з проблемами, як групи дітей так і окремо кожної дитини.
- Підтримка дітей, які потрапили в скрутні життєві обставини. Індивідуальні бесіди, консультації з близькими дитині людьми.
- Підтримка обдарованих дітей. Створення умов для подальшого розвитку їх творчих здібностей.
- Підтримка дітей, які потребують підвищеної уваги. Це неспокійні, конфліктні, соромливі, агресивні, замкнуті і тривожні діти. Діти з мовними порушеннями і з затримкою психічного розвитку. Найголовніше - це своєчасне виявлення таких дітей та причин подібного прояву. Виходячи з причин допомагати дітям адаптуватися в суспільстві. Бути впевненим у своїх силах.
-
-
(ЗА Ю. ГІППЕНРЕЙТЕР)
За останні двадцать років психологи зробили дуже важливу роботу: вони виділили типи традиційних батьківських висловлювань — справжніх перешкод на шляху активного слухання дитини.
Давайте ознайомимося з прикладами автоматичних відповідей батьків, а також із тим, що чують зі сказаного діти.
1. Накази, команди: «Зараз же перестань!», «Забери!», «Швидко в ліжко!», «Щоб більше я цього не чув!», «Замовкни!».
У цих категоричних фразах малюк чує небажання батьків уникнути в його проблему, відчуває неповагу до його самостійності. Такі слова викликають почуття безправ'я. У відповідь діти зазвичай пручаються, «буркочуть», ображаються, впираються.
2. Попередження, застереження, погрози: «Якщо ти не припиниш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, і я візьмуся за ремінь!», «Не прийдеш вчасно, нарікай на себе».
Погрози безглузді, якщо в дитини зараз неприємний стан. Вони лише заганяють її у ще більший тупик.
Наприклад, мама почала погрожувати: «Так і підеш, усі хлопці побачать, який ти неохайний», — у відповідь пішли сльози й випад гніву на адресу мами.
Чи знайомі вам такі сцени? Чи буває так, що в результаті ви реагуєте ще більшим «закручуванням гайок», черговою погрозою, окриком?
Погрози й попередження погані ще й тому, що у випадку частого повторення діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до справи і швидко проходять шлях від слабких покарань до сильніших, а часом і жорстоких: малюка, який плаче, «залишають» одного на вулиці, двері зачиняють на ключ, беруться до ременя.
3. Моралізаторство, повчання, проповіді: «Ти зобов'язаний гідно поводитися», «Кожна людина має трудитися», «Ти повинен поважати дорослих».
Звичайно, діти з таких фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони почують це «сто перший раз»: Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, іноді провину, іноді нудьгу, а найчастіше все разом узяте.
Справа в тому, що моральні засади й моральна поведінка виховуються в дітях не так словами, як домашньою атмосферою, через наслідування поведінки дорослих, насамперед батьків. Якщо в родині всі трудяться, уникають брутальних слів, не брешуть, ділять домашню роботу — будьте впевнені: дитина знає, як потрібно поводитися.
Якщо ж малюк порушує «норми поведінки», варто подивитися, чи не поводиться так ще хтось у родині. Якщо ця причина відпадає, то, швидше за все, ваша дитина «виходить за рамки» через свою внутрішню невпорядкованість, емоційне неблагополуччя. В обох випадках словесні повчання — найневдаліший спосіб допомогти.
4. Поради, готові рішення: «А ти візьми і скажи...», «Чому б тобі не спробувати?..», «По-моєму, потрібно піти й вибачитися», «Я б на твоєму місці дав здачі».
Як правило, ми не скупимося на подібні поради. Більше того, вважаємо за свій обов'язок давати їх дітям. Часто ставимо у приклад себе: «Коли я був у твоєму віці...». Однак діти не схильні прислухатися до наших порад. Іноді вони відкрито бунтують: «Ти так думаєш, а я інакше», «Тобі легко говорити», «Без тебе знаю!».
Що стоїть за такими негативними реакціями дитини? Бажання бути самостійною
Кожному з нас нерідко доводиться спілкуватися з агресивно налаштованими людьми. Агресивне спілкування виснажує морально та фізично, в більшості випадків залишає неприємний осад в душі людини. Щоб запобігти конфліктові, необхідно навчитися розпізнавати найменші ознаки агресії.
Агресивність як риса характеру притаманна невеликій кількості людей. Власне, агресія — це форма поведінки, реакція на певну ситуацію, найчастіше небажану. Однак залежно від обставин вона допомагає досягати мету, бути конкурентоздатним, захищати себе та близьких. |
Насамперед необхідно визначити, яку поведінку можна називати агресивною. Це поведінка, метою якої є завдати шкоду (психологічну чи фізичну) оточуючим, створити конфліктну ситуацію, проявити ворожість. У наших порадах йтиметься про психологічну агресію, яка виникає у процесі спілкування.
Є люди, яким властива агресивна поведінка у розмові. Як правило, вони відстоюють лише особисті погляди та ідеї, нехтуючи правами й інтересами співрозмовника. Інакше кажучи, таким людям подобається домінувати. У тоні їхньої розмови відчувається зверхність, сарказм, презирство або відверта зневага. Поведінка таких агресорів здебільшого залежить від рівня інтелекту і соціального становища.
Люди з агресивною поведінкою не зважають на почуття співбесідників і наслідки своїх дій. Найчастіше вони дотримуються принципу — перемога за будь-яку ціну. Поведінка таких людей зумовлена прагненням домінувати, стверджуватися за рахунок інших людей. Агресорів можна розпізнати за атакуючим, обвинувальним характером реплік. Після розмови з такими людьми часто залишається відчуття образи, приниження, тривоги або відрази.
Причини агресивної поведінки
Людина може поводитися агресивно з різних причин — через особливості характеру або конкретний конфлікт. Проте є й інші причини агресивної поведінки, на які варто звернути увагу.
1. Спотворення інформації, що передається.
Трапляються ситуації, які можна описати як «зіпсований телефон». Іноді непорозуміння виникає через спотворену або незрозумілу інформацію. Тому інформуючи людину через інших осіб, необхідно переконатися, що ваше повідомлення передали коректно. Під час особистої розмови, на початку бесіди бажано з'ясувати, чи правильно опонент зрозумів передану інформацію.
2. Неналежне ставлення до прохань людини стосовно її проблеми.
Це приклад оберненої ситуації, коли опонент передає прохання з іншими людьми. Неувага до таких прохань також може викликати агресивну реакцію. Щоб уникнути подібних ситуацій, намагайтеся надавати перевагу особистому спілкуванню.
3. Несприятливий психологічний клімат у родині, зокрема складне матеріальне становище або незадовільний психологічний стан людини.
Людина, що перебуває у стресовій ситуації (наприклад, матеріальні проблеми, втрата рідних тощо) схильна до прояву раптової немотивованої агресії. Ви не зобов'язані володіти всією інформацією щодо особистого її життя, але помітивши такі спалахи агресії, можете доброзичливо поцікавитися, що саме її тривожить.
Як поводитись у конфліктній ситуації
У конфліктній ситуації, коли людина налаштована агресивно, радимо поводитись так:
1. Будьте уважними до співрозмовника, надайте йому можливість висловитися.
2. Ставтеся до нього доброзичливо та шанобливо.
3. Поводьтеся природно.
4. Проявляйте співчуття, будьте терпимими до слабкостей людини.
5. Наголосіть на спільності інтересів, цілей, завдань.
6. Погоджуйтеся зі співрозмовником, якщо він дійсно має рацію.
7. Контролюйте емоції.
8. Говоріть спокійно та впевнено.
9. Оперуйте фактами.
10. Формулюйте думки конкретно та лаконічно.
11. Поділіться своїм баченням проблеми. Запропонуйте розглянути
альтернативні варіанти її розв'язання.
12. Запевніть співрозмовника, що Вам не байдуже, Ви також зацікавлені у вирішенні конфлікту.
13. Підтримуйте спілкування вербальними і невербальними засобами.