ЗДО №37 "Веселка"

 





Сторінка психолога

 

                                       

Психолог допоможе Вам у спілкуванні з дитиною, розкриє нові грані її характеру. допоможе  малюкові стати впевненішим у власних силах, дружелюбним  і життєрадісним.


Основні напрями роботи:   Психологічна просвіта, консультування, діагностика.

 

Діагностична робота - це психологічне обстеження  дітей для виявлення рівня розвитку або причин, які гальмують цей розвиток і навчання.

Корекційно-розвиваюча робота.  Напрямок роботи психолога  найбільш складний і відповідальний, тому що містить в собі широкий спектр форм і методів. Це індивідуальні та групові заняття, робота з проблемами, як групи дітей так  і окремо  кожної дитини.

  • Підтримка дітей, які потрапили в скрутні життєві обставини.                          Індивідуальні бесіди, консультації з близькими дитині людьми.
  • Підтримка обдарованих дітей. Створення умов для подальшого розвитку їх творчих здібностей.
  • Підтримка дітей, які потребують підвищеної уваги. Це неспокійні, конфліктні, соромливі, агресивні, замкнуті і тривожні діти. Діти з мовними порушеннями і з затримкою психічного розвитку.                                                                    Найголовніше - це своєчасне виявлення таких дітей та причин подібного прояву. Виходячи з причин допомагати дітям адаптуватися в суспільстві. Бути впевненим у своїх силах.                                                                                  
  •                                                                                                                     
  •  

ЩО НАМ ЗАВАЖАЄ СЛУХАТИ ДИТИНУ

 

(ЗА Ю. ГІППЕНРЕЙТЕР)

 

 

            За останні двадцать років психологи зробили дуже важливу роботу: вони виділили типи традиційних батьківських висловлювань — справжніх перешкод на шляху активного слухання дитини.

            Давайте ознайомимося з прикладами автоматичних відповідей батьків, а також із тим, що чують зі сказаного діти.

            1.         Накази, команди: «Зараз же перестань!», «Забери!», «Швидко в ліжко!», «Щоб більше я цього не чув!», «Замовкни!».

            У цих категоричних фразах малюк чує не­бажання батьків уникнути в його проблему, відчуває неповагу до його самостійності. Такі слова викликають почуття безправ'я. У відповідь діти зазвичай пручаються, «бур­кочуть», ображаються, впираються.

            2.         Попередження, застереження, погрози: «Якщо ти не припиниш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, і я візьмуся за ремінь!», «Не прийдеш вчасно, нарікай на себе».

            Погрози безглузді, якщо в дитини зараз неприємний стан. Вони лише за­ганяють її у ще більший тупик.

            Наприклад, мама почала погрожу­вати: «Так і підеш, усі хлопці побачать, який ти неохайний», — у відповідь пішли сльози й випад гніву на адресу мами.

            Чи знайомі вам такі сцени? Чи буває так, що в результаті ви реагуєте ще більшим «закручуванням гайок», чер­говою погрозою, окриком?

            Погрози й попередження погані ще й тому, що у випадку частого повторення діти до них звикають і перестають на них ре­агувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до справи і швидко проходять шлях від слабких покарань до сильніших, а часом і жорстоких: малюка, який плаче, «залишають» одного на ву­лиці, двері зачиняють на ключ, беруться до ре­меня.

            3.         Моралізаторство, повчання, проповіді: «Ти зобов'язаний гідно поводитися», «Кожна людина має трудитися», «Ти повинен поважати дорослих».

            Звичайно, діти з таких фраз не дізнаються ні­чого нового. Нічого не зміниться від того, що вони почують це «сто перший раз»: Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, іноді провину, іноді нудьгу, а найчастіше все разом узяте.

            Справа в тому, що моральні засади й мо­ральна поведінка виховуються в дітях не так словами, як домашньою атмосферою, через наслідування поведінки дорослих, насамперед батьків. Якщо в родині всі трудяться, уникають брутальних слів, не брешуть, ділять домашню роботу — будьте впевнені: дитина знає, як по­трібно поводитися.

            Якщо ж малюк порушує «норми пове­дінки», варто подивитися, чи не поводиться так ще хтось у родині. Якщо ця причина від­падає, то, швидше за все, ваша дитина «ви­ходить за рамки» через свою внутрішню не­впорядкованість, емоційне неблагополуччя. В обох випадках словесні повчання — найневдаліший спосіб допомогти.

            4. Поради, готові рішення: «А ти візьми і скажи...», «Чому б тобі не спробувати?..», «По-моєму, потрібно піти й вибачитися», «Я б на твоєму місці дав здачі».

            Як правило, ми не скупимося на подібні поради. Більше того, вважаємо за свій обов'язок давати їх дітям. Часто ставимо у при­клад себе: «Коли я був у твоєму віці...». Однак діти не схильні прислухатися до наших порад. Іноді вони відкрито бунтують: «Ти так думаєш, а я інакше», «Тобі легко говорити», «Без тебе знаю!».

 

            Що стоїть за такими негативними реакціями дитини? Бажання бути самостійною

 

Як треба поводитися в конфліктній ситуації

                                       

 

   Кожному з нас нерідко доводиться спілкуватися з агресивно налаштованими людьми. Агресивне спілкування виснажує морально та фізично, в більшості випадків залишає неприємний осад в душі людини. Щоб запобігти конфліктові, необхідно навчитися розпізнавати найменші ознаки агресії.

 

Агресивність як риса характеру притаманна невеликій кількості людей. Власне, агресія — це форма поведінки, реакція на пев­ну ситуацію, найчастіше небажану. Однак залежно від обставин вона допомагає досягати мету, бути конкурентоздатним, захищати себе та близьких.


Насамперед необхідно визначити, яку поведінку можна назива­ти агресивною. Це поведінка, метою якої є завдати шкоду (психоло­гічну чи фізичну) оточуючим, створити конфліктну ситуацію, проя­вити ворожість. У наших порадах йтиметься про психологічну агресію, яка виникає у процесі спілкування.

Є люди, яким властива агресивна поведінка у розмові. Як прави­ло, вони відстоюють лише особисті погляди та ідеї, нехтуючи правами й інтересами співрозмовника. Інакше кажучи, таким людям подоба­ється домінувати. У тоні їхньої розмови відчувається зверхність, сар­казм, презирство або відверта зневага. Поведінка таких агресорів зде­більшого залежить від рівня інтелекту і соціального становища.

Люди з агресивною поведінкою не зважають на почуття співбе­сідників і наслідки своїх дій. Найчастіше вони дотримуються прин­ципу — перемога за будь-яку ціну. Поведінка таких людей зумов­лена прагненням домінувати, стверджуватися за рахунок інших людей. Агресорів можна розпізнати за атакуючим, обвинувальним характером реплік. Після розмови з такими людьми часто залиша­ється відчуття образи, приниження, тривоги або відрази.

 

Причини агресивної поведінки

Людина може поводитися агресивно з різних причин — через особливості характеру або конкретний конфлікт. Проте є й інші при­чини агресивної поведінки, на які варто звернути увагу.

1.  Спотворення інформації, що передається.

Трапляються ситуації, які можна описати як «зіпсований теле­фон». Іноді непорозуміння виникає через спотворену або незрозумі­лу інформацію. Тому інформуючи людину через інших осіб, необхід­но переконатися, що ваше повідомлення передали коректно. Під час особистої розмови, на початку бесіди бажано з'ясувати, чи правильно опонент зрозумів передану інформацію.

2. Неналежне ставлення до прохань людини стосовно її проблеми.

Це приклад оберненої ситуації, коли опонент передає про­хання з іншими людьми. Неувага до та­ких прохань також може викликати агресивну реакцію. Щоб уникнути подібних ситуацій, намагайтеся надавати перевагу особистому спілкуванню.

3. Несприятливий психологічний клімат у родині, зокрема складне матеріальне становище або незадовільний психологіч­ний стан людини.

Людина, що перебуває у стресовій ситуації (наприклад, матері­альні проблеми, втрата рідних тощо) схильна до прояву раптової немотивованої агресії. Ви не зобов'язані володіти всією інформацією щодо особистого її життя, але помітивши такі спалахи агресії, можете доброзичливо поцікавитися, що саме її тривожить.

Як поводитись у конфліктній ситуації

У конфліктній ситуації, коли людина налаштована агресивно, ра­димо поводитись так:

1.   Будьте уважними до співрозмовника, надайте йому можливість висловитися.

 

2.   Ставтеся до нього доброзичливо та шанобливо.

 

3.   Поводьтеся природно.

 

4.   Проявляйте співчуття, будьте терпимими до слабкостей людини.

 

5.   Наголосіть на спільності інтересів, цілей, завдань.

 

6.   Погоджуйтеся зі співрозмовником, якщо він дійсно має рацію.

 

7.   Контролюйте емоції.

 

8.   Говоріть спокійно та впевнено.

 

9.   Оперуйте фактами.

 

10.    Формулюйте думки конкретно та лаконічно.

 

11.    Поділіться своїм баченням проблеми. Запропонуйте розгля­нути    

      альтернативні варіанти її розв'язання.

 

12.    Запевніть співрозмовника, що Вам не байдуже, Ви також зацікавле­ні у вирішенні конфлікту.

 

13.    Підтримуйте спілкування вербальними і невербальними за­собами.